Батьківський такт

Характер дитини – це зліпок із характеру батьків, він розвивається у відповідь на їх характер.

                                                                                                                                                           Еріх Фромм

Життя різнобічне, а виховання  настільки складна й важка справа, що навчити рецептів виховання просто неможливо.

Однак,деякі поради щодо виховання будуть корисні кожній родині, тому що вони пов’язані з педагогічним тактом, який передбачає вміння обережно торкнутися  стану людини.  Так у чому ж проявляється такт? По – перше, в умінні говорити з дитиною так, щоб наше слово не ранило, не ображало, не кривдило. По – друге,педагогічний такт припускає вміння  не тільки розмовляти, але й слухати. Якщо батьки цікавляться життям  своєї дитини, поважають думки, переживання, захоплення й бажання, то звичайно дитині важко щось приховати.

Природно, коли  батьків перестає  цікавити життя їхніх дітей, то у дітей  поступово зникає потреба розповідати батькам про свої радості, прикрості,сумніви. По – третє, педагогічний такт виховання проявляється й у прагненнях обіпертися на те краще, що є в людині. Л.М. Толстой говорив: « Шукай  в інших людях завжди гарний бік, а не дурний».

За 25 років я зустрічалася з батьками не менше 100 разів. Однак, кожна  бесіда з ними – це подія. Це доброзичливий і строгий взаємний іспит, що повинні витримати обидві сторони. Наскільки я пам’я таю,батьки, приходячи до школи, завжди наспіх цікавилися : «Ну як мій(моя)? Двійок нахваталася? Як узагалі   вчиться?» Іноді запитають, як поводиться. І все. Так, навчанням і дисципліною (формальною стороною) цікавляться всі тата й мами  . Але дуже рідко запитують:  «А чи гарний товариш мій син чи дочка? На чи егоїст, не зазнайко, чи не жадібний? Скромний, добрий чи ні? Чи готовий допомогти у важку хвилину? Чи люблять його діти? Чи поважають? Тим часом дитина в родині й дитина в колективі – це не завжди одне й те саме.

Обговорення ситуацій

Дитина не вмії вчитися. Ходить півгодини по кімнаті,себе йбатьків мучить,поки сяде за стіл, поторкає ящики, шукає ручку тощо.

Причина. Навчання страждає через те, що хлопчик не вміє управляти своїм поводженням, батьки не допомагали йому навчитися цього; напрти, своїми діями збільшували труднощі. Випадок цей не поодинокий. Дитина сама страждає найбільше. Що ж порадити, якщо дитина не може посадити сама себе за уроки?

1. Почати з ігор, що вимагають підтримувати увагу: «лото», «шашки», «доміно». Частіше використовувати такі настільні ігри: «Солдат, Вартовий», «Магазин».
2. Виконувати спільні справи з дорослими (помити посуд, витерти пил і т. ін.). Важливо також виробити в дитині звичку швидко переключатися з однієї справи на іншу.( Якщо кличуть їсти, дитина повинна припинити гру, прибрати все за собою і йти до столу.)
3. Давати самостійні доручення, потім перевести їх в обов’язки(купити хліба, підмести і т. ін..). Головне: старші не повинні робити за дитину те, що вона забула або просто не захотіла  зробити. Людина, яка повинна зробити багато справ упродовж дня, звикає цінувати час.

Ситуаціїї для обговорення

Ситуація 1

Ви не задоволені своїм сином: він став гірше учитися, у школу й зі школи спізнюється, у щоденнику багато зауважень. Так більше тривати не не може, вирішуєте ви, і запрощуєте сина на серйозну розмову. Ви уявили, що очікує від вас  хлопчик? Рекомендуємо вчинити так.

Сядьте на стілець. Хлопчика попросіть стати напроти вас. Почніть його розглядати, відзначаючи приблизно так : «Очі мої. Вуха стирчать так само, як на моїх фотографіях. Господи, а коліна ж як подряпані! Мене мама теж завжди за брудні коліна сварила. А виріс уже (сорочка зовсім мала стала зовсім) і т. ін..».

Батьки, які намагалися так чинити, розповідають приблизно те саме. Діти не витримували. А що відбувалося? «Ой, він як кинеться иені на шию», розревівся й закричав: «Матусю, дорогенька, як я тебе люблю, що хочеш для тебе зроблю!»- А ви?

• Я теж розревівся. А потім ми зробили всі урокиє
• Спокійно?
• Спокійно. Чистенько, швидко й правильно. Він потім схопив сумку й запитує : «Давай ще до магазину сходжу. Що купити треба?»
• А сваритися більше не хотілося?
• Яке там сваритися, бідолашна дитина, зовсім відвикла, коли до неї по – доброму, з увагою, з любов’ю.

Аналіз ситуації.

Будь-яка дитина, яка провинилася, жаліє себе. Вона нічим не гірша за інших і не може зрозуміти, у чому причина її невдач. Але дорослі замість співчуття сваряться. Вона хоче співчуття і не чекає на нього. Весь досвід підказує: мама буде незадоволена. А мама не виправдала очікувань сина. Мама зробила те, чого дуже хотіла дитина, але на що вона найменше очікувала. Потрясінні стало наслідком розв’язання цього протиріччя- між бажаним і очікуваним . Але й мама вражена не менше. Вона, як і будь-яка жінка, хотіла б чути слова любові, але ніяк не очікувала почути їх саме в цій ситуації. У результаті замість конфронтації встановився зовсім інший контакт у взаєминах. (Дитина схотіла зробити мамі приємне- сходити до магазину.)

Ситуація 2

О 13 годині зазвичай завершуються уроки. Уже 14 година, 15 година. О 16 –дзвінок у двері. Відчиняю – стоїть мій хлопець.  Штани облиті клеєм клей устиг якісно висохнути. Знімає куртку, а під нею має бути сорочка, що я дала йому для участі в конкурсі. А де ж його сорочка? А вона, виявляється, загубилася. Ключ від будинку теж загублений. Можете уявити мою першу реакцію?Не знаю, як тільки стрималася. Повернулася , нічого не говорячи,пішла до своєї кімнати. Але нічого,посиділа у своїй кімнаті, уявила, як він повертався зі школи додому, як боявся зустрічі зі мною. Згадала його у дверях - замкнутий, напружений. Думаю, піду,пожалію. Заходжу до нього,пригорнула до себе: «Засмутився, Антоне? Та хай йому грець - спробуємо штани відіпрати, сорочку нову купити. Він як зрадів, уявляєте? У нього такі сльози котяться.

--Ти знаєш,  адже ми перше місце зайняли на конкурсі віршів!

Я ніколи не бачила Антона таким. Я й сама ніколи так до сина не ставилася: до цього ми були просто мамою і сином. А в цей вечір,якщо, звісно,так можна сказати,стали друзями.

Наведені приклади свідчать, що потенційні конфлікти можуть розв’язатися швидко й ефективно. І головне – їхнє подолання не відіпхнуло, а зблизило дітей і дорослих. У момент гніву необхідно зберегти дитину від нашого роздратування, на час залишивши  її. Оцінивши ситуацію,спробуйте уявити очікування дитини. Чого вона в цей момент найбільше боїться? До якої батьківської реакції готова? Чого хотіла б, але ніяк від нас не очікує? Після цього приймайте рішення.