Рекомендаціїї для батьків

Ось і знову розпочинається навчальний рік, і до першого класу прийдуть шестирічки. Учителі майбутніх першокласників зазвичай заздалегідь знайомляться з учнями та їх батьками. Уже ця зустріч дає багато інформації вчителеві, на основі якої будуватиметься робота з класом, особливо

на першому етапі, а також дає можливість повідомити батькам про те, що можливо зробити для підготовки дитини до навчання. У першу чергу, необхідно звернути увагу на певні психологічні особливості дитини.

Відомо, що більшість дітей, як правило, розвивається нерівномірно. Розвиток одних здібностей випереджає розвиток інших. На жаль, трапляється так, що випереджувальний розвиток деяких здібностей може виявитися непотрібним у початковій школі.

Скажімо, ранній розвиток абстрактного мислення виявляється важливішим у старшому віці. Проте інші здібності, що втрачають своє значення  у старших класах, можуть серйозно зіпсувати життя і самому малюкові, і його батькам. Наприклад, розвиток  дрібних м’язів руки («тонка моторика»). Необхідно сказати, що таке поєднання неоднаково розвинених здіб ностей зустрічається досить часто.

У такої «недооціненої» дитини у початковій школі може навіть скластися свій «комплекс  еповноцінності». Адже у початковій школі діти формують своє уявлення про себе на основі оцінок учителя і батьків. Пізніше, у старших класах, негативну самооцінку іноді дуже важко виправити.

При цьому не всім відомо, що саме  стійка неуспішність у навчанні знижує інтерес до навчання, і тоді дитина з часом шукатиме себе десь поза школою, найчастіше — у вуличній компанії.

Тому допомогти дитині опанувати шкільні навички — це завдання, розв’язання якого може визначити  все подальше життя малюка. Основним принципом у самостійній роботі батьків зі своєю дитиною є принцип опори на сформованій функції  для розвитку недостатньо сформо-

ваних. Слід зазначити, що дані багатьох досліджень свідчать про те, що найуспішнішими в школі виявляються діти з відносно рівномірним розвитком. Досвід спілкування в дитячому колективі, занять у групі дітей із дорослим також дуже важливий. 

І, нарешті, найголовніше: життєрадісність, активність, допитливість, здатність фантазувати, а також співчувати і співпереживати для дитини виявляються важливішими, ніж знижений фон настрою, надмірна слухняність у прогнозі подальших життєвих успіхів. Деякі батьки можуть  зауважити: «Ми не фахівці в педагогіці, і це справа вчителя — навчити  і виховати дитину». Так, у наш важкий час, коли батькам доводиться багато працювати для того, щоб одягнути  і нагодувати своїх дітей, часто бракує часу і сил на нормальне спілкування з ними. Проте, хоча б прагнення розширити і поглибити контакти з дитиною може багато чому сприяти. Вочевидь, що вчитель, яким би талановитим професіоналом він не був, не може охопити всіх дітей «індивідуальним підходом», якого вони потребують: адже це щоденна, копітка робота, на яку в сучасних умовах  у вчителя просто фізично бракує часу.

Педагогічні системи, що існують, певною мірою можуть компенсувати цей недолік. Але завжди в класі залишатимуться діти, яким потрібна особлива увага і які в ідеалі могли б дуже непогано вчитися. Заповнити цей недолік в індивідуальному підході можуть тільки самі батьки. Їм необхідно приготуватися до того, що хоча б перший семестр у школі доведеться перебувати поряд із малюком, коли він виконуватиме свої перші навчальні завдання. Емоційна підтримка дитини в цей важкий для неї період дуже важлива.

Про важливість уваги для навчання говорити не доводиться. Відомо також, що більшість першокласників має проблеми з увагою. Дитина 6–7 років, як правило, здатна довільно утримувати увагу близько 20 хвилин. Після цього настає стомлення, і вчителеві доводиться використовувати особливі прийоми для того, щоб дітлахи були працездатні протягом усього уроку. Таким чином, увага дитини пов’язана, по-перше,  з її працездатністю. Деякі діти стомлюються вкрай швидко. Частіше це ті діти, мами яких мали ускладнення вагітності та пологів, проте зустрі-

чаються й інші причини. Стомлення  у всіх дітей найчастіше буває двох видів: одне проявляється «класично»: утомлена дитина починає позіхати, стає сонною, роботу продовжує виконувати формально, якщо не дати їй можливість відпочити; наприклад, через перемикання на іншу, звичні-

шу і цікавішу діяльність. Інший вид стомлення може бентежити: деякі батьки вважають, що їх дитина взагалі не втомлюється: настільки вона рухлива, активна. Стомлення у таких дітей виявляється парадоксально: чим більше дитина втомилася, тим рухливішою вона стає. Стомлення у таких дітей виявляється також у відволіканні уваги: вони починають реагувати на всі випадкові стимули, рухи руки стають розмашистими і робота, що виконується, також набуває формальності. Таких дітей неможливо, шкідливо примушувати сидіти тихо: набігавшись, активна дитина посту-

пово зможе повернутися до складної роботи — навчання. Також, час від часу зустрічаються діти, які перш, ніж стомитися, починають відчувати перевантаження або нудьгу: вони немов би йдуть у світ своїх ігор і фантазій, усе менше реагуючи на завдання і вимоги вчителя. При стомленні у дітей погіршуються такі характеристики уваги:

•  перемикання уваги: стомлена дитина не здатна стежити за думкою вчителя;

•  концентрація уваги: стомлений малюк пропускає «повз вуха» сказане вчителем, припускається все більшої кількості помилок під час виконання самостійної роботи, усе більше відволікається;

•  розподіл уваги: у дитини виникають все більші труднощі за необхідності поєднання двох видів

роботи, наприклад, під час списування тексту та роботи за зразком.

Увага також пов’язана з  довільністю, або волею. Якщо дитина робить спеціальні зусилля, щоб виконати ту або іншу роботу, ставить перед собою певну мету,— можна говорити про довільну увагу. Саме здатність до довільної уваги є провідною у навчальній діяльності. Кажучи про дитину, що вона «неуважна», ми маємо на увазі саме цю довільну увагу. Довільність же обумовлена загальним розвитком дитини, особливо — мовленнєвим. Здатність до довільної уваги, здатність прямувати до наперед поставленої мети формується поступово. У першу чергу, це відбувається під час гри. Коли дитина навчилася грати в рольові ігри (наприклад дочки-матері), і, тим більше,  в ігри з правилами — дидактичні ігри з чіткими правилами, ігри з фішками, шашки, шахи — саме тоді можна говорити про достатній розвиток довільності, зокрема довільності уваги. Тому психологи і педагоги рекомендують батькам забезпечити умови для гри дитини з однолітками. Гра для дитини є її «роботою», як потім її «роботою» стане навчання. Довільність, або здатність прямувати до поставленої мети, залежить також від здатності сформулювати, уявити собі мету. Для цього слід навчитися подумки уявляти собі не тільки мету, але й конкретні способи її досягнення. Ця здатність, по-перше, обумовлена розвитком уяви (через гру!),  а також розвитком так званого «внутрішнього плану діяльності»: «Цю дію я зроблю спочатку, цю дію — потім, щоб отримати такий-то результат». А сформованість внутрішнього плану діяльності, у свою чергу, залежить від мовленнєвого розвитку, тобто вміння аналізувати й узагальнювати інформацію за допомогою слів,  а також запам’ятовувати її. Уміння  уявити собі мету і способи її досягнення припускають здатність порівнювати отриманий результат із запланованим.

Тому ще однією важливою стороною довільності поведінки є здатність порівняння й оцінювання. Якщо постановка мети пов’язана з майбутнім, то оцінювання — з минулим часом, умінням повернутися назад. При недостатньому розвитку уваги у дитини корекція спрямована, в першу чергу, на розвиток критичності, спостережливості, а також мовлення.

Часто недостатність уваги впливає на спостережливість, зорове і слухове сприйняття. Відбувається це приблизно так: для того, щоб розглянути предмет, ми повинні спрямувати на нього погляд. У неуважних людей рух погляду є неповним.

Тому вони не встигають розглянути деталі, і в пам’яті у них залишається тільки спотворений образ. А недостатність зорових уявлень впливає на погане запам’ятовування образу літери, що призводить до помилок під час письма. Таким дітям необхідно рекомендувати вправи з розвитку

уміння «чути» і «бачити».Досвід свідчить, що у віці 6–8 років багато дітей пишуть деякі літери 

і числа дзеркально. При цьому також спостерігається «дзеркальне» читання (перестановка літер у словах)  і ускладнення в ліво-правому орієнтуванні в просторі. З віком, у міру опанування навичок читання і письма, ці ускладнення, як правило, минають. Проте, залишається група дітей, які продовжують «дзеркалити». Крім того, «дзеркальність» під час навчання письма і читання ускладнює опанування цих навичок. Найчастіше наполегливо «дзеркалять» лівші або так

звані «приховані лівші». Тому вважається доцільним використовувати додаткові, непрямі вправи, що спрямовані на корекцію цих труднощів.Процес опанування читання і письма дуже складний. У ньому беруть участь багато систем мозку. Для того щоб зрозуміти, наскільки складно навчитися

читати і писати, уявімо, що вивчаємо арабську або китайську писемність.

Під час навчання читання і письма дитина повинна запам’ятати зоровий образ літери, запам’ятати, якому зображенню відповідає певний звук,  а також повинна навчитися аналізувати звуковий і буквений склад слова.

Діти, які «дзеркалять», можуть плутати схожі літери: б і д та ін., сплутати числа, скажімо, 17 і 71. Зрозуміло, що така плутанина не сприяє письму і лічбі без помилок.

Крім того, дитина повинна засвоїти, що під час письма і читання звуки  і літери потрібно нібито нанизувати на намиста по черзі, у певній послідовності. Дитина повинна навчитися  утримувати в пам’яті попередні літери і звуки, уміти об’єднувати їх, а потім співвідносити отримане поєднання звуків із певним значенням.Більшість батьків не знає, як допомогти своїм дітям підготуватися до навчання в школі. Тому корисними для них стануть заняття «Педагогічного всеобучу», де вчитель може розповісти про тренувальні заняття батmків та дітей.

Такі тренувальні заняття можна розподілити на 3 групи:

1)  тренування вміння чути і виконувати вказівки дорослих;

2)  тренування пам’яті;

3)  підготовка руки до опанування письма.

Наводимо деякі з цих вправ нижче.

1.  Гра «Солдатики»

У цю гру можна грати вдома і на вулиці під час прогулянки. За наказом «командира»-дорослого «солдатик»-дитина повертається ліворуч і праворуч, підводить ліву (праву) руку. Аналогічно можна грати в «робота», коли дитина повинна торкнутися лівого (правого) вуха, очка і тощо. А також урок фізкультури «в школі»: «учителі» (тато або мама) дають команди, які повинні виконати учні-«іграшки»:

підвести праву лапу, нахилитися вперед, обернутися ліворуч (іграшками керує дитина). Потім «учителем» стає дитина. Це дає їй навички самоконтролю за діями інших, що позитивно впливає на самоконтроль. Якщо  в дитини виникають труднощі під час виконання команди, їй можна допо-

могти: наприклад, обернутися ліворуч разом із нею, тримаючи дитину за плечі. Бажано нагадувати дитині, що правою (у загальному випадку)  є та рука, якою вона малює або пише. Також за наявності помилок бажано не робити пряме зауваження — зробіть це через учня-«іграшку» тощо.

2.  «Прибиральна машина»

Зазвичай батьки добре знають, як змусити свою дитину прибирати за собою іграшки. Проте вимога беззаперечного виконання не тільки складна (адже дитина ще не навчилася під порядковуватися необхідності), але й небезпечна, оскільки воля дитини, що формується, може «зламатися» на все життя. Проте переходити від «хочу» до «необхідно» слід хоча б для школи. Ця гра гарна для тих малюків, у яких ще не сформовані зібраність або довільність.

3.  Дуже важливо привчати дитину «відчувати час». Існують навіть дослідження, в яких стверджується, що відчуття часу пов’язане з інтелектуальним розвитком. Категорію часу дитина засвоює довго. Мабуть, про сформованість тимчасових уявлень можна говорити тільки до 10 років. Проте проблемою тимчасових уявлень займатися необхідно. У цілому це завдання педагога. Формування відчуття часу пов’язане з розвитком «послідовних» видів діяльності: читання, письма.

Дошкільник бачить світ немов би поза часом, цілком. Для нього байдуже, де початок і де кінець. Під час засвоєння читання або письма дитина може, як і під час малювання, почати читати або писати у зворотному порядку, а може і в прямому. Для неї цей порядок поки не важливий.

Тільки із засвоєнням елементів часу засвоюється і чіткий порядок читання і письма. Тому, розвиваючи здатність дитини відчувати час, необхідно сприяти розвитку її ліво-правого орі-

єнтування, а також здатності прямувати до поставленої мети. Крім того, засвоєння категорії часу пов’язане  з формуванням абстрактних моделей реальності: зверніть увагу на те, що у дорослих за поняттями «хвилини» або «години» прихована якась узагальнена картинка — нерухома або рухома.

Формувати у дитини відчуття часу можна не тільки як окреме завдання (уявлення про пори року, місяці, добу), але й під час будь-яких занять дитини. Скажіть малюкові, що грати в комп’ютерні ігри він може тільmки півгодини: це половина кола, який пройде велика (хвилинна) стрілка. Нехай дитина сама скаже, минули півгодини чи ні. Перевірте її. Аналогічно можна використовувати інші заняття малюка, що вимагають зібраності або тимчасових обмежень (за винятком гри і малювання, де обмежувати дитину небажано). Під час виконання домашнього завдання (читання) повідомте дитині, що читати необхідно 15 (20) хвилин. Покажіть їй на годиннику, як змінить своє положення стрілка. Перевірте її.Під час ігор на вулиці, коли малюкові вже час повертатися додому, скажіть йому, що він повинен це робити через 5 хвилин — це рівно стільки, скільки часу йому потрібно, щоб обійти будинок тощо. Необхідно пам’ятати, що чим більший простір самостійно освоїла дитина, тим легше їй уявити тривалий часовий проміжок.

4.  «Дзеркало»

Якщо дитина «дзеркалить», то пригадайте, що подібне можна «вилікувати» подібним. Продиктуйте їй літери і цифри, які вона зазвичай зображує неправильно. А потім пристав-

те дзеркало. Нехай дитина порівняє дзеркальне зображення з написаним. Нехай напише літери і цифри так, як бачить їх у дзеркалі.

5.  Послідовні малюнки

Малюнки слід розкласти по порядку і скласти за ними розповідь. Такі малюнки часто зустрічаються у дитячих журналах. Можна узяти старі «Веселі картинки» і вирізати звідти сюжетні ілюстрації, змінивши їх порядок.

6.  Малювання історій (послідовність подій)

Завдання: придумати і намалювати казку, або намалювати послідовні картинки до казок, що існують: що було спочатку, що — наприкінці.

7.  Вправа «Дзеркало-2»

Завдання: наслідувати позу партнера у дзеркальному порядку.

8.  Ігри з фішками (розвивають уявлення про натуральний ряд чисел, увагу, зорове сприйняття, уміння працювати в групі).

9.  Гра в лото (розвиває увагу, логічне мислення, довільність)

10. «Пошта»

Слід  розділити  аркуш  паперу  на  4 квадрати і попросити дитину намалювати просту картинку (трикутник, кружок, квітку, рибку та ін.) за вказівкою, наприклад:

«Намалюй червоний кружечок у лівому верхньому кутку нижнього правого квадрата». Починати слід із найпростіших указівок, завершуючи складними. Якщо дитина стикається з труднощами, можна почати гру в «пошту» з цілого аркушу паперу: «Намалюй рибку у верхньому лівому кутку» тощо.

11. Відшукування  літер  за  «Азбукою»

Працювати можна з групою дітей, тоді «Азбука» повинна бути великою і висіти на дошці. Аналогічно до попереднього завдання: «Яка літера знаходиться на дві літери вниз 

і одну букву праворуч від літери М?» (за методикою Зак)

12. «Ліворуч — праворуч»

Це варіант гри «Гаряче — холодно». Разом зі словами «гаряче — холодно» говоримо «ліворуч — праворуч», поки дитина шукає захований сюрприз.

13. «Відгадай число»

Дорослий загадує число (у межах десятка або сотні, залежно від підготовки дитини), а дитина намагається його відгадати за якомога меншу кількість ходів. Той, хто загадав число, може відповідати тільки «більше» або «менше». Потім партнери міняються. Коли число загадує до-

рослий, він може пояснити хід своїх міркувань і навіть намалювати картинку числового ряду (можна взяти для цього кравецький сантиметр): 

«Я називаю число 5, оскільки воно знаходиться посередині числового ряду від 1 до 10. Потім я наступний відрізок ділю навпіл, і так далі, поки не відгадаю».

14. «Пошук скарбів»

Намалюйте приблизний план класу, кімнати (з меблями) або квартири. На ньому позначте місце, де заховали сюрприз для дитини. Хай дитина відшукає його за планом. У разі виникнення труднощів можна коментувати пошукову активність малюка словами «гаряче — холодно», а та-

кож «ліворуч — праворуч», «вище — нижче» тощо.

15. «Вигадай і відгадай загадку»

Дорослий із дитиною по черзі відгадують вигадані загадки, наприклад: «Біле, холодне, пухнасте?

Сніг» тощо.

16. Запропонуйте дитині знайти все кругле, квадратне, дерев’яне тощо.

Похваліть за зусилля. У такі ігри краще грати спільно з іншими дітьми.

17. «Зроби за зразком»

Спорудження будівлі з кубиків, малювання сюжетного малюнку, орнаменту, аплікації, форма яких задається заздалегідь словесно або за допомогою схеми дорослим.

18. «Знайди помилку»

Дитині пропонують два орнаменти, а вона повинна відшукати ці помилки, допомагаючи якомусь казковому героєві, який відволікався під час роботи. Це завдання навчає дитину аналізувати зразок та результати власної або чужої діяльності, знаходити помилки та виправляти їх.

II. вправи на розвиток пам’яті

1.  «Піктограмма»

Для поліпшення опосередкованої пам’яті дитині пропонують таку гру.

Наприклад, фразу: «З лісу вибіг вовк» можна зобразити так:Попередньо з дитиною обговорю-

ється кожний змістовий та зоровий елемент. Зайва деталізація заважає запам’ятовуванню. Для одного заняття використовують 2–3 фрази. Через декілька годин або наступно-

го дня попросіть дитину згадати ці фрази за малюнками.

2.  Механічне запам’ятовування майже не тренується, але можна допомогти дітям засвоїти прийоми запам’ятовування. Віршований текст можна розподілити на маленькі рядки і вивчати їх із великими перервами (вивчили одну строфу, наступну — через півгодини або годину, потім строфу — наступного дня тощо). Допомагає запам’ятовуванню попередній розбір змісту вірша, його замальовка за допомогою схем. Звертається увага на риму, навчайте обирати відповідну риму з декількох слів.

Для успішного розвитку дрібної моторики руки бажаними є такі психологопедагогічні умови:

•  уведення додаткових прописівчистовиків,  де  діти,  які  мають труднощі з дрібною моторикою,

можуть вправлятися додатково  й оцінюватися батьками (або педагогом за домовленості), зважа-

ючи на більш щадні вимоги: оцінюватися повинні зусилля, а не відповідність до загального «стан-

дарту», обов’язково позитивно оцінюватися мають навіть незначні успіхи;

•  не слід поспішати переходити до написання слів і фраз: у додатковому зошиті можна зосередиться на письмі окремих літер;

•  у жодному випадку не змушуйте дитину переписувати начисто!  У неї щоразу виходитиме гірше;

•  дотримання принципів поступовості та помірності навантаження, розвиток моторики в грі, чер-

гування навантаження на м’язи руки, чергування навантаження з вправами релаксацій;

•  вправи з тренування моторики мають приносити дитині задоволення і не мають перевищувати 10–15 хвилин.

1.  Тренування навичок письма необхідно розпочати з постановки руки:

багато дітей, які мають труднощі  з письмом, неправильно тримають олівець або ручку. Можна скористатися відомим способом «мітки»:

поставити кружечки на точки зіткнення руки дитини з ручкою.

У вас вийде три мітки: одна — на ручці, одна — на подушечці вказівного пальця, третя — на біч-

ній поверхні середнього пальця, де правильно лягає ручка.

2.  Штрихування

Такі вправи слід виконувати за принципом підвищення складності. Дитині пропонують обвести олівцем невелике лекало або іншу нескладну плоску форму. Потім дитина повинна заштрихувати отриманий контур (по вертикалі, горизонталі, навскіс).

Батьки обов’язково мають показати зразок штрихування.

3.  Розфарбовування

Дитина розфарбовує малюнок олівцями (лише олівцями!), намагаючись працювати якомога акуратніше. Дорослий обов’язково повинен оцінювати успіхи дитини, підтримуючи її навіть щонайменші успіхи.

4.  Домальовування

Домальовування недостатніх елементів за зразком, фантазією.

5.  Копіювання контура шпилькою

Дитині пропонується скопіювати нескладний малюнок або геометричну фігуру, обколюючи контур шпилькою. При цьому під зразок кладеться  чистий аркуш паперу, на який переноситиметься малюнок, а також невелика  подушечка з поролону. Отриманий малюнок можна потім розфарбувати (прибравши поролон).

6.  Зав’язування-розв’язування вузликів  і  бантиків,  заплітання-розплітання коси

Це робота з білизняним мотузком, зі шнурками. Можна попросити дитину працювати на «швидкість». 

У міру засвоєння вправи мотузок стає все тоншим. Дівчатка можуть заплітати коси своїм лялькам, якщо у тих достатньо довге волосся.

7.  Вирізування фігур ножицями по контуру (наприклад, паперової ляльки)

8.  Виготовлення дрібних виробів із паперу (кораблики, тюльпани)

Для цього виду роботи можна взяти відповідну книгу в дитячій бібліо-

теці.

9.  Робота з дрібним конструктором, мозаїкоюРобота за зразком (важливо!).

10. Обведення пальчиками контурів, що виготовлені з наждачного паперу, а потім відтворення їх олівцем у повітрі та на папері. Порівняння зі зразком

11. Нанизування бісеру, бусинок, перебирання сипких матеріалів (круп, бобових)

12. Ліплення за зразком із глини, солоного тістарекомендації для батьків щодо виконання з дитиною домашнього

завдання

1.  Намагайтеся емоційно підтримувати свою дитину. Не говоріть їй: «Решта дітей можуть, а ти — нездара». Запевніть її, що у неї виходить непогано, хоча є й окремі недоліки. Але ж дитина для того і вчиться, щоб вийшло чудово. Обов’язково відзначайте успіхи. Покажіть, що ви «з малюком разом». Підкреслюйте дитячу позицію школяра, дорослого.

2.  Не намагайтесь виконати за дитину її завдання: їй потрібно поступово навчитися працювати самостійно. Пропонуйте дитині оцінити результати власної роботи самій.

Це дуже важливе вміння — навчитися оцінювати свою роботу. Якщо малюк припустився поми-

лок, нехай спробує знайти їх самостійно. Якщо дитина стикається  з труднощами, допоможіть їй (за

принципом «гаряче — холодно»). Якщо ви бачите, що ваш малюк захоплений роботою,— відійдіть

від нього на якийсь час. Але наприкінці  обов’язково  спільно  з ним оцініть його працю.

3.  Тривалість  занять  із  дитиною  в першому класі не повинна перевищувати 15–20 хвилин. У цілому за день час занять не повинен перевищувати 60 хвилин.

4.  Під час тренування навичок читання бажано, щоб дитина читала впродовж 15–20 хвилин, але щодня. Те саме стосується письма.

5.  Не змушуйте дитину «спочатку потренуватися на чернетці». Вона швидко втомиться, і писатиме гірше. Монотонна праця, що стомлює, тільки відштовхує від навчання.

6.  Коли дитина пише, то важливо, щоб вона промовляла звуки слова. Нехай вона «бубонить» — це корисна навичка на початковому етапі навчання письма та додаткова гарантія, що малюк не напише літері зайву «паличку».

7.  Дозвольте  своїй  дитині  грати  в іграшки. Намагайтесь частіше грати з нею спільно: деякі діти навіть у першому класі все ще недостатньо фантазують, недостатньо вміють грати самі. Допоможіть своїй дитині навчитися грати. Стимулюйте свою дитину до занять через

спільну з вами гру — наприклад, гру «в школу».У цьому випадку важливо, щоб у дитини зберігався інтерес до цих вправ.Необхідно урізноманітнювати їх форму, вигадувати ігрові елементи. Якщо

дитина не хоче більше грати в «гру», не наполягайте. Запропонуйте їй іншу. Пам’ятайте, що в будь-якій грі для дитини важлива участь дорослого — вчителя, батьків.Педагогічний досвід і досліджен-

ня психологів свідчать, що успішно пристосовуються до школи ті діти, які навчилися добре грати в ігри  «з правилами», або рольові ігри. Це такі ігри, як «Дочки-матері», «Магазин» тощо. Деякі діти навіть до початку школи не вміють грати  в ігри за правилами. Тому слід звернути увагу на гру своєї дитини. Якщо дитина не вміє або не любить грати з однолітками, або в грі завжди віддає перевагу «вигіднішим» ролям — скажімо, в грі в дочки-матері дівчинка завжди обирає роль мами,

конфліктуючи при цьому з іншими дітьми, переінакшує по-своєму аж до конфлікту сюжет гри,— це

може свідчити про можливі майбутні труднощі під час адаптації до шкільних правил. У цьому випадку бажано, користуючись будь-якою можливістю, навчити дитину грати. Діти часто просять батьків пограти з ними: добре, коли батьки не відмовляють, показують своєму малюкові, як потрібно грати. Рольові ігри не тільки формують у дитини вміння управляти своїм «хочу» 

і «необхідно», але й розвивають здатність до співчуття, співпереживання, уміння поставити себе на місце іншого. Наприклад, запитайте  в батьків, чи зможе їх дитина відгадати три заповітні бажання батьків?

Якщо відгадала, то поставте 12 балів і вчителям, і вихователям, і дитині, і батькам!

48 с.